Рецензія на книгу Юрка Покальчука "Паморочливий запах джунглів"
Якось так вийшло, що ця осінь у мене була присвячена творчості Юрка Покальчука, до того ж, несвідомо: де порадили, де дали почитати, а потім пішло-поїхало. Зізнаюсь чесно, оригінальністю Покальчука була проінформована достатньо, але якось руки не доповзали до його книг. Зовсім раптово під моїм зором опинився «Час прекрасний» під час чергового чаювання у подруги. Ця гігантська ,на перший погляд ,книга, ну ніяк не кишенькового розміру, проковтнулась десь за тиждень. Потім були «Заборонені ігри» - історія кохання чотирнадцятилітнього циганського хлопця та його шкільної вчительки. Але сьогодні піде мова про «Паморочливий запах джунглів» - останню книгу Покальчука, яка складається з 6 повістей.
Сюжетні лінії повістей неймовірно схожі між собою, і, досить впевнено можу сказати, що здатні доповнювати одна одну. Героїнь Покальчук нарікає якось не перебираючи іменами, самі лише Марії, Анни, Анни-Марії та Марії-Анни ,що пов‘язано з такою різноманітністю імен в Латинській Америці. Ну хоча б пригадайте якусь соуп-оперу. Ну ще там купа азійських імен та чисто українських. Але, як на мене, немає особливої потреби їх запам‘ятовувати, бо їх то і прочитати важко. Дії відбуваються в Азії та Латинській Америці. Герої повістей якимось чином мають зв‘язки з літературою і «особливим завданням». Там панує сере-серівський час, так звана «пєрєстройка» та командно-адміністративна економіка. Отже, українська молодь і не зовсім, вирушає пізнати «смак гріха», тобто все те, що є для них забороненим.
"Лексикон таємних знань"! Назва говорить сама про себе. Новели Тараса Прохасько, що ввійшли в цю збірку відрізняються своєю таємничістю. В передмові Іздрик дає пораду читати «повільно, якомога повільніше, найкраще-в такому темпі й тому ритмі, в якому вона була написана». І справді, книга не зазначилась простотою власного сюжету, який, до речі, відсутній. Значна кількість описів, які допомагають донести до читача рух ...
На теренах сучасної української літератури засвітилось ім‘я новоспеченої молодої письменниці Ірени Старостіної. Може, це лише збіг обставин, але досить дивним є те, що «Фоліо» розторгує договір з однією Іреною (Карпою) та займається іншою Іреною, більш примітивною, як на мене.